Наказ лейтенанта Вершини, Лысенко Василий Александрович, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Наказ лейтенанта Вершини

А Юркові хочеться, щоб Леся поїхала, подивилася на стариці, на острови. І боятися тут нічого. У діда Захарка не човен, а справжній корабель, хоч танцюй на ньому. Поліція у плавні ніколи не потикається — боїться. Нема там зараз нікого. Це влітку, як настане сінокіс, оживають острови та луки. Тільки зараз і косити нікому — всі косарі на фронті. Якщо Галина Іванівна переживає за Лесю, то нехай дівчина залишається вдома. Перебираючи засмічену гречку, Леся незадоволено поглянула на матір і сказала: — Завжди ти всього боїшся! — Так ти ж дівчина. І не сільська, а міська! — То й що, як міська? — Не зумієш розрізнити, де вуж, а де гадюка. Чи ще в якусь халепу вскочиш… Що буде, як на поліцію або на фашистів натрапите? — А Юрко, а Вовка, а дід Захарко? Йому сто років, і він не боїться, а мені не можна й носа нікуди виткнути — страшно! — Тобі, Лесю, пішов п'ятнадцятий рік. Вже нібито й не маленька, а мислиш, як нерозумна дитина. Де ті острови? І яка з тебе поміч, лише місце в човні займатимеш. Боюся за тебе… — А як у Німеччину заберуть? — Ти ще мала, тебе не візьмуть! — І таких, як я, німці не минають. Мати сиділа за столом в сусідній кімнаті, перемальовувала узор. Почувши розмову, вийшла на кухню, сказала:

Книга закрыта по требованию правообладателя.