Свідків злочину не було, Тимчук Віктор, полная версия книги, читать онлайн

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Свідків злочину не було

На площадці перед ліфтом тихо. Подзвонив, у квартирі мелодійно теленькнуло і почувся заливчастий гавкіт. Відчинилися двері. Мені до ніг метнувся білий маленький песик, збуджено застрибав навколо, заскавулів. Я підвів голову й подивився на жінку, що стояла у дверях. – Я з міліції, – пояснив. – Інспектор карного розшуку Загайгора. – Заходьте, – Валентина Гнатівна поступилася, пропускаючи мене до напівтемного коридора. Переступив поріг і відчув, наче в коридорі є хтось третій – мигнула у присмерку чиясь тінь. Може, приїхав із відрядження Русланів батько? Озирнувся – й побачив у тьмяному прямокутнику дзеркала себе. У кімнаті, застеленій гарним зозулястим паласом, була тахта, невеликий барвистий килим над нею, сервант, стіл, телевізор, бра, трюмо… Жінка зупинилася біля вікна, де на підвіконні стояв сірий телефон. Песик скрутився калачиком коло ніжки тахти, поклав на лапи кудлату голову й завмер. – Сідайте, – запросила. Я сів на стілець поруч із столом і глянув на жінку. Вона була тендітна, з пишним волоссям кольору перезрілої соломи, якого, напевне, кілька днів не торкався гребінець, її постать, змарніле лице, великі очі, підведені півколами синців, вражали скорботою, відчаєм, безнадією. Це був цілий згусток материнського болю.

Книга закрыта по требованию правообладателя.